Видатні таланти, великі гроші, передові технології, феноменальна організація спортивної структури не заважають людям з цієї індустрії вдаватися до використання додаткового елементу, без якого майже неможливо уявити сучасний спорт – хімії.
Допінг став чимось на кшталт Святого Ґрааля. Різниця в тому, що його ніхто не шукає, бо доступ до нього легкий, але без нього падає мотивація і віра в успіх. Не тільки у гравців, але й у тренерів та спортивних можновладців.
Підписуйтесь на наш фейсбук
Сьогодні жоден спортсмен не довіряє супернику. Він або точно знає, або здогадується, що його конкурент вживає хімію. А тому не має сенсу опиратися. Для нього стати на місце суперника – це необхідний вибір. Бо чому він має програти тому, хто менш талановитий, але краще наколотий? Власне такі використовуються аргументи й воно працює.
Перемоги та медалі приносять конкретні дивіденди. Хороші результати окупаються більше, ніж посередні. Це породжує своєрідний парадокс. Сучасний спорт – це, мабуть, єдина з небагатьох сфер життя, в якій словосполучення «позитивний результат» звучить негативно.
Цей Святий Ґрааль має непереборний вплив на збірні світу. Норвегія – яскравий тому приклад. У цій мальовничій країні з дзеркально чистою природою і чистим повітрям важко знайти спортсмена, який не страждає на астму.
Якби цього бракувало. Докази вказують, що вони навіть повинні мати астму, щоб займатися професійним спортом. Астма потребує лікування, а ліки можуть мати різні речовини. У тому числі й заборонені, без яких неможливо ефективно лікувати хворобу.
Якось норвежці відправили юніорську команду з лижних перегонів в Італію на чемпіонат. Всі діти хворіли на астму і приймали ліки. Коли преса натиснула на керівників команди, тренери пояснили, що астматикам шкодить холод, тому це потрібно для їх здоров'я. От тільки в той час температура на італійських трасах становила плюс 15 градусів за Цельсієм.
У Норвегії живе 5 мільйонів людей. Щоб мати сильний спорт, а вони його мають, їм не можна покладатися на випадковості. Досконалість у підготовці та точність у тренуваннях становить запоруку успіху. Саме тому вони створили організацію під назвою «Olimpiatoppen», яка централізовано готує елітних спортсменів.
Спортсмени, які там тренуються, входять до складу національної збірної у багатьох дисциплінах, не лише в лижному спорті. З ними працюють найкращі тренери, лікарі, фізіотерапевти, які у своїй роботі використовують найсучасніші технології. Коротко кажучи, вони створили там головну фабрику спортивних талантів.
І що їм це дає? Звичайно багато позитивних результатів на багатьох аренах і ще більше «позитивних результатів» у лабораторіях, що викликало відповідну реакцію ВАДА, яка пригрозила призупинити акредитацію норвезького антидопінгового агентства.
Основною причиною стали внутрішні правила допінг-контролю. А так насправді – хитромудре обходження міжнародних правил. Згідно з норвезьким законодавством, неповнолітніх спортсменів не можна тестувати без згоди батьків.
Заборона стосується спортсменів віком від 15 до 18 років. Іншими словами, добре, коли несповна 18-річний «бугайчик» прийде на огляд за ручку з татом. Погано, коли не субординований інспектор зайде туди, де тренується молода зірка, щоб його перевірити.
Це явно перевертає з ніг на голову всі правила контролю, головним з яких є візит співробітника агентства без попередження. Крім того, це зводить нанівець мету всього контролю. Що цікаво, багато стрибунів з трампліна досягли найбільше успіхів у своїй кар’єрі ще до досягнення повноліття.
Мораль Кейла
Норвезьке ноу-хау дивує, а американське – ще більше. Тамтешній Сенат ухвалив законопроєкт, який надає можливість США переслідувати іноземних спортсменів за вживання допінгу. Водночас він звільняє значну частину американського спорту від його суворості. Ось і стало ще веселіше.
Закон отримав назву «Акт Родченкова» (на честь колишнього керівника московської лабораторії, який переховується в США). Його автори дуже задоволені, адже «у боротьбі за чистий спорт (...) він покращить умови для тих, хто не шахраює».
Добре, добре, але не так вже й добре, як каже мій друг. І ВАДА сприймає це так само, тому й бурчить. Вона в принципі не «проти», хоча сказати, що «за», теж не можна. Хоча б тому, що турбота про всіх чесних спортсменів світу повинна поширюватися і на всіх чесних спортсменів США.
З іншого боку, пункт про екстериторіальність – це ящик Пандори, з якого політичні демони обов'язково вискочать у реваншистському рефлексі: раз дядько Сем робить нам ведмежу послугу, то ми влаштуємо йому осінь середньовіччя... Відверто кажучи, цей законопроєкт не вписується в жодні рамки, тим паче їх нав’язує лицемір.
У справах допінгу американці мають на сумлінні не менше, ніж радянські чи східнонімецькі товариші. Владзьо Комар, який полюбляв комах, висповідав з цього приводу як американських, так і німецьких метальників. Він знав чимало.
На той час НДР мала статус «чорного народу». У всьому світі її вважали імперією зла, хоча три чверті земної кулі вже були отруєні допінгом, а будь-яка корисна інформація передавалася, як вірус, в неофіційному обігу.
Проте саме в Каліфорнії була заснована лабораторія «BALCo». Теоретично – центр спортивного харчування, а на практиці – мегадопінговий завод. І що з того, що він був поза контролем уряду США, коли його послугами користувалися спортсмени з усієї країни та глобальна клієнтура іноземних зірок.
У питаннях харчування персонал закладу був відкритий до потреб клієнтури. Прості анаболіки відійшли на другий план, натомість з'явилися розроблені там вишукані гормональні препарати. Спектр дисциплін включав легкоатлетів, баскетболістів, футболістів, велосипедистів, футболістів і т.д. і т.п.
Що стосується Армстронга, то його випадок теж кидає тінь на Антидопінгове агентство США. Вони нібито кілька років знали про все, проте замовчували ці факти, дозволяючи йому перемагати на славу США. Й зреклися його, коли він постарів і більше не прогнозував видатних успіхів. Крім того, ЗМІ весь час «дивилися їм на руки».
Мораль Кейла об'єднує спортивний світ у так званій боротьбі з допінгом. Американський законопроєкт це добре ілюструє. Незрозуміло, що про допінг знають сенатори. Але зважаючи на силу, з якою вони кричать: «Лови злодія!..», але за кордоном, звісно. І це не може не турбувати.
Бабуся вже вдома...
Кожна країна – це окремий вид допінг-маскараду. Однак скрізь йдеться про одне й те саме. Мова йде про те, щоб ловити, але не впіймати зайця. Чим рідше його ловлять, чим менше галасу навколо нього, тим гірше для справи. Відносна тиша лише підкреслює масштаби біди.
В атмосфері лицемірства виростають нові покоління спортсменів. Діти не бачать нічого поганого в допінгу. Не тільки в Кенії вони колють хімію в неймовірній кількості. Можливо, вони сприймають це як гру в хованки чи салки. У будь-якому випадку, проблема загострюється.